Творчі роботи учнів

  Відеопрезентація учениці 11 класу  Винник Валерії.Україна в житті та творчості  М. Булгакова.

Презентація учня 11 класу Менчія Олега

Україна в житті та творчості Р. М. Рільке

Презентація учениці 11 класу Мачарашвілі Руслани
Українська тема в творчості зарубіжних письменників

Презентація учня 11 класу Кизими Дениса

О. С. Пушкін і Україна

Перші проби пера. 

Вірш учениці 11- Г класу Сердечної Єви.

Я народилася у краї, де із  промінням

Ясного сонця не зрівняється ніщо:

Ані алмазів, ані золота горіння,

Хіба що степ просторий та Дніпро.

Я  виросла в місцях, де місяць й зорі

Такі ж прекрасні як вкраїнський спів,

Де вітер вечорами на просторі

Розказує історії  дідів…

І я живу  серед народних істин

До знань, любові й щирих почуттів…

В моїй душі моря бажань іскристих

Не звіданих ще мною відкриттів.

Я хочу розказати про себе щось незвичне,

Та поки що  мої пригоди в палітурці на столі,

Та не дивіться на поверхню – гляньте глибше…

А раптом припаде щось до душі.

                                                  

Вірш учениці 11 – Г класу  Сердечної Єви

                    Тетяни милий ідеал.

Віршами роздум написати –

Складна затія, але я,

Все ж спробую.

Читаче, любий,

Для тебе розповідь моя.

Про ідеал і про Тетяну,

Що підіймалась вранці рано,

Щоб промінь сонечка спіймати…

Дозвольте ж , друзі, розпочати.

Вік кожен красу прославляє

По-своєму, і ідеал

Новий знаходить. Не торкає

Думок Тетяниних той пал.

Бажання для дівчини

звичне –

У світське,  у життя столичне

Потрапити мерщій, та вона

Блукає садами одна.

«Задумчивость ее подруга»

З колиски, із найперших днів.

Про неї скаже вся округа:

- Не любить розкоші вогнів.

Й танок не вабить, бо миліша

Тетяні нашій люба тиша.

Тетяна Ларіна не схожа

На подруг-щебетух, вона

Від сходу й до заходу гожа,

Розмови з книгою вела.

Ішли роки, і от дівиці

Вже під вінець іти годиться.

Та роки ті – ріка… Пливуть…

«Душа ждала кого-нибудь»

І він з’явивсь в сільській глуші

Й припав дівчини до душі.

Столичний денді, що свободу

Сприймав як данність і як моду

Прагматик, скептик, дворянин,

До серця  ій лиш він один.

Кохання, про яке Тетяна

В книжках читала день за днем

В дівочім серці запалало

Бентежним пристрасним вогнем.

«Я к Вам пишу, чего же боле?

Что я могу   еще  сказать?»..

Твій лист зворушливий до болю,

Але ж чи варт було писать?

О Таню! Таню! Люба Таню!

Немає меж твому коханню!

Яке Євгеній відштовхне

Як нецікаве і нудне.

Гіркі почуєш ти слова,

Йому ця правда не нова.

Та ти життя скоріше згубиш,

Аніж коханого розлюбиш,

Свого єдиного О. Є.

Цим й прирікла життя своє.

Ти йому серце на долоні,

А він моралі сповідав…

Роки минули… Ти заміжня.

Зустрілись знов… Аби ж він знав.

Аби ж він знав як серце ранить

Кохання безотвітне, він

Не був би циніком безжальним

І не шукав би сто причин

Відмовить юнці безпорадній.

Вернуть би час, тоді б він радо

Повірив Тані, полюбив,

Й щасливо з нею в шлюбі жив.

Наткнувсь на граблі наш Євгеній.

Що зробиш? Адже він не геній,

І не провидець, й не машина

Він був як всі ми, він – людина.

«Учитесь властвовать собою»,-

Колись  Тетяну научав,

Кивав несхвально головою

То  звідкіля  ж  тепер цей пал?!

Євгеній щиро закохався,

Курйоз такий от, друзі, стався

Та погляд, що вогнем палав,

Тепер лиш холод навівав.

Плід заборонений, відомо

Притягує нас і манить.

Євгеній наш почув відмову,

Тепер Онєгіну кортить

Побачити Тетяну знову,

Їй слово мовить, та вона

«Уже другому отдана»

І буде «век  ему  верна».

Вона не Ольга пустотлива,

Егоїстична і зрадлива,

Кохала Лєнського  неначе…

Та за коханим геть не плаче

Де вияв вірності? Любові?

Випадки схожі, жаль не нові.

Подібних чи знайде він  Тані?

Душею чистих, вірних, тих,

Хто і в найбільшому бажанні

Не має й помислів брудних

Вона кохає, та відмовить,

Не зрадить,  честь  не забруднить,

Тетянин образ ідеальний,

Тому в віках він буде жить.

 Пеппі Довгапанчоха йде до дельфінарію.

Фанфік учениці  6 – Г класу  Тавровської  Любові.

Одного теплого літнього дня  Пеппі Довгапанчоха сиділа на дереві  біля свого будинку і пила каву.  Раптом по дереву хтось постукав. Пеппі поглянула крізь гілля і побачила Томмі й Аніку. Вона спритно скочила з дерева на траву  і привітала гостей.

-  Привіт, Пеппі! – вигукнув  Томмі.

-  Ти собі не уявляєш, що ми зараз тобі розкажемо! – із захопленням продовжила Аніка . - Тримай, це тобі.

Аніка  дала  Пеппі якийсь папірець. Виявляється це була рекламка. Ось що там було написано: «Увага! Увага! Тільки один день! У наше місто приїздить найкращий дельфінарій!» Приходьте всі в п’ятницю, 12 червня о 17 годині. Ціна квитка – один золотий».

-  Оце так! – зраділа Пеппі.- Я ніколи ще не була на таких виставах.

-  Ми тебе запрошуємо відвідати його разом з нами, - продовжив розмову Томмі.

-  Справді! Ми йдемо втрьох?

-  Так, мама дозволила нам запросити тебе та купила нам квитки,- промовила Аніка.

-  Нічого собі, яка щедрість, - зраділа Пеппі. – А один золотий вам віддавати?

-  Ні, не потрібно, - відповів Томмі.

-  О, дякую. Тоді ходімте  до будинку, я пригощу вас тістечками, - запропонувала  Пеппі.

Після того, як діти посмакували солодощами та награлись в різні ігри, Аніка сказала Пеппі: «Ми чекаємо тебе біля нашого будинку о пів на п’яту».

-                     Добре,- відказала Пеппі.

-                     У п’ятницю, в назначений час, як і домовились, Пеппі чекала своїх друзів біля будинку. Пеппі була не сама. На плечі у неї сидів пан Нільсон.  Аніка і Томмі  трохи забарились, але радо привітали сусідку.

-                     Ну нарешті, - сказала Пеппі,  - ходімте швидше у той ваш дельпінарій.

-                     Не дельпінарій, а дельфінарій, - виправила Аніка.

-                     Пеппі, а чи нас пустять з паном Нільсоном? – Стурбовано запитав Томмі.

-                     Пустять, куди дінуться. До речі, в Африці люди завжди ходять на концерти з мавпами, такий закон, - запевнила Пеппі.

І всі разом  діти рушили по дорозі. Коли діти  дійшли до чудернацької споруди, де мала відбуватися вистава, вони побачили велетенську чергу.

-                     Ну нічого ,- заспокоїла Томмі і Аніку Пеппі,  - давайте спостерігати за людьми у черзі.

Серед натовпу було багато дітей, яких Пеппі  і пан Нільсон радісно вітали, вимахуючи руками та підстрибуючи від нетерпіння на місці.

Нарешті черга дійшла до Пеппі, Томмі й Аніки. Вусатий дядько-охоронець навіть не помітив пана Нільсона, який заховався за спину Пеппі, коли проходив повз нього. Діти спокійно пройшли в зал і сіли на першому ряду. І тут почалася вистава. Красиві, блискучі,вправні дельфіни  випливали із води і показували глядачам свою майстерність. Вони то виринали несподівано із басейну, то підстрибували швидко, щоб відбити м’яч, який летів прямо на них, то цілились у високо підняте гімнастичне кільце і перестрибували його. Глядачі аплодували. Пеппі так задивилась, що не вгледіла як зник пан Нільсон. Утік!

    Пан Нільсон підбіг до басейну і стрибнув прямо на дельфіна, що тільки   виплив із води. І тут мавпочка почала танцювати  і пострибувати у дельфіна на спині. Глядачі були в захваті  і вирішили, що це новий номер програми. Згодом і  Пеппі вистрибнула на іншого дельфіна і почала показувати різні смішні трюки. У залі був аншлаг!

      Після цієї вистави до Пеппі підійшов директор дельфінарію:

-                     Люба дівчинко, - сказав він, - ми побачили як ти майстерно виступаєш. Глядачам це сподобалось. І в нас збільшилась кількість замовлень на наші виступи. Чи не хочеш ти виступати   у нас?

-                     Хочу, відповіла Пеппі.

-                     Ми прийняли рішення, що кожної п’ятниці будемо приїжджати до вашого містечка. Тож я чекаю тебе наступної п’ятниці о п’ятій годині. Добре?

-                     Добре, - відказала Пеппі.

Отак тепер кожної п’ятниці Пеппі приходить виступати у дельфінарій. Діти з задоволенням аплодують новій акторці. А Томмі й Аніці тепер дають безкоштовні квитки. Цікавий видався похід у дельфінарій!